Чигирин

       Чигирин, заснований у першій половині XVI століття на кордоні з Диким Полем, посідає визначне місце в історії України. Свого найбільшого розквіту місто досягло в 1648—1657 рр., коли було гетьманською резиденцією Богдана Хмельницького. Чигирин обирали своєю резиденцією гетьмани України І. Виговський, Ю.Хмельницький, П.Тетеря, П.Дорошенко.

        Коли під'їжджати до Чигирина черкаським шляхом, відразу за густим сосновим бором відкриється панорама Замкової гори з пам'ятником Богдану Хмельницькому. Під горою -- кілька білостінних, у стилі українського козацького бароко, споруд. Це історико-архітектурний комплекс "Резиденція Богдана Хмельницького", що входить до національного історико-культурного заповідника "Чигирин".

У 2004 році Уряд України постановив відтворити резиденцію Богдана Хмельницького у Чигирині. Зважаючи на дуже фрагментарні описи резиденції й відсутність будь-яких зображень та креслень це було не відтворення, а фактично створення нового історико-архітектурного комплексу. Зараз будівництво комплексу практично завершили. Багато фахівців вважають цю реконструкцію просто бутафорією, хоча офіційно реконструкція здійснювалась у відповідності до архівних документів.

Гетьманська резиденція в Чигирині відбудовувалася згідно із архітектурними особливостями українського бароко XVII століття. В резиденцію входять палац гетьмана, будинок батьків Хмельницького, військова канцелярія та скарбниця. А неподалік від резиденції, на терасі відбудували церкву Петра і Павла – фундамент цією споруди було знайдено кількома роками раніше.

В Чигирині починалась українська державність, це місто козацької слави і нехай хоч реконструкції, але нагадуватимуть про бурхливу історію першої столиці.

Найвидатніша жінка Київської держави

Найвидатнішою жінкою Київської держави вважається Ольга, дружина князя Ігоря, (913 року вийшла заміж за Ігоря, у віці 24-ох років), яка взяла владу після його смерті. 

Виняткове явище в ту сувору епоху – жінка впродовж багатьох років (з 944 по 969) мала владу у великій державі, що є свідченням її великого таланту. Князювала вона від імені малолітнього сина Святослава, але твердо тримала владу у своїх руках. Вона об’їздила свої землі і встановлювала в них нові закони, засновувала нові оселі. Вважається, що вона була першою жінкою-русинкою, яка стала відомою в світі.

Упорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти київської влади (погости). 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Константином VII Багрянородним. Там же в ніч з 17 на 18 жовтня 957 року прийняла християнство, але не змогла зробити його державною релігією.

Особливості козацького життя

Ми, українці, вважаємо запорізьких козаків своїми предками. Але що ми насправді знаємо про козаків? 

Історії про козаків часто оповиті містикою і легендами, однак до наших днів дійшли й цілком правдиві цікаві факти про козаків.

Житло козаків було досить примітивним, жили вони в куренях – хатинах з очерету. Головував у курені отаман. Усі козаки, що жили в одному курені харчувалися разом. Козаки не були примхливими в їжі, тож цілком задовольнялися кашею приготованою з борошна, води та солі – ця страва називалася саламаха. Іншою повсякденною стравою для козаків була тетеря – суміш борошна, крупи та проса, до якої додавали слабеньке пиво або рибну юшку.

Незвичайним і різнорідним був козацький побут. Існують різні оповідання, перекази, анекдоти про запорізьку старовину. "Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі і більшою мірою на насмішку похожі",– оповідав колись столітній запорожець Микола Корж.

Запорожці брили голову, залишаючи чуприну над лобом, – оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, то козак закладав її за вухо. Вусів не підстригали, а намазували чим-небудь і закручували вгору. Це ставили козаки собі за особливу козацьку славу і честь.

Віталися козаки також на свій спосіб. Коли вибиралися в гості до чийогось куреня, то, ще сидячи на конях, гукали "Пугу! пугу! пугу!" Господар вигляне у віконце і відповість: "Пугу! пугу!" Тоді гість відзивається; "Козак з лугу!", а господар: "Повішайте там, де й наші коні", – тобто прив’яжіть коней до ясел і просимо до хати.

Запорожці славилися веселістю й охотою до жартів. Особливо любили вони вигадувати прізвища товаришам. Того, що спалив з необережності курінь, звали Палієм; того, що розкладав вогонь над водою, називали Паливодою; такому, що варив кашу, давали ім’я Кашки або Кашовара. Так само пішли прізвища Горбач, Малюта, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...

Вербна неділя

Вербна неділя — неділя яка припадає за 7 днів до Великодня. Великий Тиждень, який ще називається Страсним, розпочинається Вербною неділею. Багатьма мовами світу вона називається Пальмовою неділею — з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в'їзду Господа Ісуса в Єрусалим. Однак на слов'янських територіях, де пальми не ростуть, а весна настає з цвітіння верб, то пальмові гілки люди замінили вербними, які починають зеленіти і цвісти, та відповідно і назва свята змінилася: білоруською — Вербніца, болгарською — Цветніца, сербською — Цвети, словацько — Квітна неділя (у деяких місцевостях України Вербну неділю також називають Квітною).

22 березня - Сорок святих

За церковним календарем 22 березня вшановують 40 мучеників, що у Севастійському озері мучилися, мученика Урпасіана, святителя Кесарія, правовірного Тарасія.

У народі 22 березня називається Сорок Святих і вважається, що сорок мучеників є покровителями всякої птиці.

Колись у цей день матері випікали з тіста сорок “жайворонків" і віддавали дітям, щоб вони закликали птахів з вирію.

Завбачливі господарі вже починають готувати збіжжя для ранніх зернових. Однак завантажувати себе роботою не варто, бо, за різними легендами, сорок мучеників можуть і не пробачити тих, хто цього дня занадто багато працює.

Що ж до погоди, то підмічали, якщо буде тепло, то тепло буде протягом наступних сорока днів, а якщо холодно — чекай сорок вранішніх приморозків.

Сорока мученикам традиційно молилися за благополучне повернення чоловіків з війни.

Народні прикмети:

Коли хмарно і мороз, то скоро буде тепло і можна сіяти.

Дружно тане сніг – до активної повені й буйних трав.

Якщо в цей день тепло, стільки ж днів утримається гожа погода, якщо навпаки – бути морозу 40 днів.

Якщо на Сорок святих буде мороз і сніг розтане від сонця – буде врожай на кавуни.

Яка погода на Сорок святих, така буде й у Петрівку.

Якщо на Сорок святих сонце в колах, то влітку буде відмінний урожай.

Сороки і галки прилітають в цей день – до тепла.

22 березня синиця заспівала – тепло ворожить.

«На Сорок святих погода — на гречку буде врода» (Полтавщина).

«Ще має бути заметено снігом сорок закутків, і сорока морозів ще можна сподіватися. Та це тільки сподіватися, бо їх насправді не буває, зима вже з сили вибивається» (Поділля).

Якщо на Сорок святих опади і мало сонця – не буде весняної повені, влітку не очікується тривалих зливневих дощів, а осінь видасться сухою та погідною.

Особливості зачіски козаків

Що стосується характерної зачіски та вусів українських лицарів, то кажуть, що козаки успадкували їх від язичницьких предків. Традиція голити голову та обличчя передавалася від місцевих племен до Київської Русі і так з часом дійшла і до козаків. Історики кажуть, що у древніх слов’ян немає жодного бога з бородою чи довгим волоссям, а отже такий образ вважався здавна божественним. 

Хоча існує ще одна легенда, що козаки вважали себе надто грішними для раю. Тому, коли вони потраплять у пекло, Бог може змилуватись над ними і витягнути за чуба. Загалом, така легенда, як і зачіска, була притаманна не тільки козакам. В древні часи оселедця вистригали єгипетським фараонам, індіанцям з деяких племен, татарам, індійцям, персам, японським самураям… Чи згадайте бодай турецького Джина. Для багатьох народів оселедець символізував «промінь сонця». Різниця між ними і козаками полягала лише в тому, що запорожці вистригали оселедця на лобі, у той час як інші народи залишали його по центру голови чи на потилиці. А ще козаки казали: «Як на війні загину – мене ангел понесе в небо за чуприну».

Репрезентація Мазепою України у світі.

Мазепа Іван Степанович — гетьман України (1687—1709 рр.); видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII — поч. XVIII ст.

Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. 

Гетьман І. Мазепа є найбільш відомим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, шість скульптур. Серед найбільш відомих творів — гравюри І. Мигури, І. Щирського, Д. Галяховського, Л. Тарасевича, М. Бернінгротга; портрети невідомих художників XVII — початку XVIII ст., що зберігаються в музеях України; полотна історико-легендарного змісту відомих художників А. Деверія, Ю. Коссака, Л. Булянже, Г. Верне, Л. Булянже, Т. Жеріко, Е. Делакруа, Є. Харпентера, М. Геримського; поетичні та прозові твори Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького, О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, Г. Асакі; музичні інструментальні та оперні твори П. Сокальського, К. Педротті, Ш. Пурні, Дж. В. Гінтона, Ф. Педреля, П. Чайковський, М. Гранваль, Ф. Ліста, Ж. Матіаса,  О. Титова, С. Рахманінова.